Неупереджений аналіз суспільно-політичних процесів в Україні, а надто останніх кількох років, переконливо свідчить про початок народження суттєво нового соціоутворення. А саме – модерної демократичної й свідомої української політичної нації, сучасного вітчизняного громадянського суспільства. І там же, на ”помаранчевому” Майдані, де могутньо й благодатно діяв Дух Божий “на кожне тіло” (Йоіл 3:1), яскраво висвітилося не тільки нездоланне прагнення народу до загальнонаціональної консолідації, єдності і злагоди (“Схід і Захід – разом”) та докорінних змін на краще всієї громадсько-політичної і соціально-економічної ситуації в країні. А також його тверде бажання мати своє потужне й впливове моральне і духовне опертя та провідника. Такого свого авторитетного духовного провідника і душпастиря, місію якого ефективно й успішно може виконувати лише соборна, єдина і праведна у Господі вітчизняна – розмаїта і різнобарвна Христова Церква.

Так, справді – дуже суперечливим та дещо неочікувано-прикрим був перебіг відомих подальших громадсько-політичних й, перш за все, владно-урядових, подій і тенденцій в нашій державі. А особливо – після березневих (2006 р.) парламентських і місцевих виборів. Вони, як добре відомо, викликали велике розчарування серед мільйонів демократично й патріотично налаштованих українських громадян.

Разом з тим усе це переконливо й красномовно доводить наступне: запропонувати всеукраїнському загалові справжню – всебіч осмислену й реалістичну стратегію і тактику рішучих та послідовних позитивних системних змін у всіх сферах людського буття спроможна тільки певна – якісно та засадничо нова суспільно-політична сила.

Тобто така сила, котра не на рівні лише голослівних й пустопорожніх заяв та декларацій, а дійсно жодним чином не буде пов’язана з будь-якими кримінально-мафіозними і кланово-олігархічними “понятіями” та “схемами”. Чи, скажімо, “кумівством” або безхребетністю, компромісом чи, навіть, прямою капітуляцією і зрадою перед лицем усього того аморального і скандально-корупційного, нечестивого та злочинно-беззаконного. Яка, принципово відкидаючи й засуджуючи будь-які екстремізм і тоталітаризм, нетерпимість та людиноненависть, водночас ніяк не керуватиметься й не блукатиме манівцями різних й усіляких хистких та сумнівних “просторих воріт й широких доріг” (Мт.7:13) сучасного глобалізованого і “секуляризованого” світу. Себто, за суттю і змістом, – чимало розбещеного й гріховно-розпусного, бездуховного і “ліберально”-безбожного.

Що не тільки з найвищих державних трибун, голосно і з великим пафосом, устами свого лідера проголошуватиме (одначе суто формально!) дуже шляхетні і правильні – “супердуховні” гасла. Але правдиво, міцно й неухильно спиратиметься та легітимно й демократично пропагуватиме і реально й повсякчас утверджуватиме їх у вітчизняному соціумі. А конкретно: зафіксовані у Святому Письмі універсальні норми і приписи Божого Закону, християнські морально-етичні та духовні засади і цінності. Ті самі, які мають на українських землях більш ніж тисячолітню плідну й славну історію і традицію.

Така громадсько-політична сила, котра об’єднає, згуртує громадян України, передусім, практикуючих християн – мирян різних конфесій, обрядів і деномінацій – православних і греко-католиків, римо-католиків й протестантів, етнічних українців та представників нацменшин. Загалом – тих небайдужих й суспільно активних та фахово-кваліфікованих громадян і патріотів, що готові взяти на себе відповідальність, у т.ч. – владно-урядову, за долю нашої Вітчизни та її багатостраждального народу.

Й, зокрема, – реформування суспільства та держави в сьогоденні та майбутньому на засадах відродження й утвердження внутрішньої та зовнішньої свободи людини й, у цілому, – всіх її законних прав і свобод. І, перш за все, – шляхом поширення й свідомо-вільне запровадження в усіх сферах соціально-суспільного життя християнської етики і моралі та інших християнських духовних і суспільних вартостей. А особливо – любові, милосердя й доброчинства.

Тобто, побудови в Україні Держави Праведності. Такого зразкового – врізнобіч гармонійного суспільства, в якому би в добробуті, достойно й комфортно, при безумовній повазі й пошанування людської гідності й усіх законних прав і свобод, її громадяни жили у спокої, мирі і злагоді. Незалежно від їх етнічного походження та рідної мови, конфесійно-релігійної належності, соціального і освітнього статусу, політичних або світоглядних переконань, статі чи інших чинників та обставин.

При цьому, серед іншого, особливо слід зважати, зокрема, на те, що:

• справжня особиста та політична свобода цілковито й повністю породжується, передусім, духовною свободою кожної людини;
• необхідні соціально-економічні й політичні реформи у суспільстві жодним чином не можуть проводитися якимись насильницькими чи примусовими діями, а виключно з внутрішньої свободи та твердих переконань вільних й свідомих громадян;
• тільки така вільна й свідома людина може протистояти суспільним і соціальним негараздам й проблемам, підтримувати та утверджувати принципи свободи, демократії та законності, проявляти справжню любов до ближнього та своєї Батьківщини, бути небайдужою до нагальних болей та проблем суспільства й людства загалом;
• людина та її законні права та потреби, свобода, особиста й національна гідність і честь мають реально стати найголовнішою і найважливішою цінністю для всіх суспільних інституцій – родини, Церкви, соціуму, держави;
• найпершим і головним (хоч і не єдиним) місцем й джерелом зберігання, збагачення та передачі наступним поколінням кращих традицій свого народу, рідної мови й, загалом, – невмирущих надбань національної та світової культури, а надто – духовності і норм моральних вартостей, у т.ч. любові й поваги до оточуючих людей та своєї Батьківщини, має бути родина, сім’я;
• саме через Свого Однородженого Сина Ісуса Христа Бог Отець явив людству “Закони свободи” та постійно утверджує їх у світі. Й, насамперед, – через очищувані й освячувані у щирому покаянні та упокоренні Божій волі серця і душі людей. Тих правдивих християн – незалежно від їх конфесійної належності і традиції, які, у такий спосіб, отримують бажання та здатність виконувати ці Закони;
• міра внутрішньої свободи людини, як особистості, знаходить своє відтворення у сформованих нею урядових установах і структурах, позаяк відповідний закон (свободи чи несвободи) виходить, передусім і безпосередньо, – із серця людини;
• кожна людина – є улюблене Боже створіння. І, як така, має абсолютну цінність. Незалежно від того, що вона здатна (або нездатна) робити, наявних її недоліків і вад, етнічного чи расового походження, мовної, конфесійної чи соціально-класової належності, статі та будь-яких інших своїх особливостей;
• законні права, свободи та інтереси кожної людської особистості, що носить у собі образ і подобу Божу, мають гармонійно поєднуватися, одначе в разі тих чи інших суперечок, як правило, пріоритетно вищі за будь-якї колективні (включаючи т. зв. “корпоративні” та “державнї”) інтереси.